Персональний сайт вчителя інформатики Карпенко Антоніни Миколаївни Миргородської ЗОШ І-ІІІ ст. №9 ім. І.А.Зубковського

Меню сайту
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 12
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Педагогічна культура вчителя

 Нема жахливішої роботи, ніж учительська

                                                       Нема виснажливішої роботи від учительської,

                                                       де нерви паляться, мов хмиз сухий,

                                                       де серце рветься ...

                                                       Але нема щасливішої долі,

                                                       коли людина з твоїх рук, учителю,

                                                       іде у світ – на краплю світ людніє.

(„Дума про вчителя” І.Драч)

 

Сьогодні необхідним є впровадження в практику виховної роботи загальноосвітніх навчальних закладів суб’єкт-суб'єктної, гуманістичної, інноваційної парадигми освіти, що має гуманістичну спрямованість та створює умови для формування в учнів головних компетентностей громадянина єдиної Європи та демократичної держави з ринковою економікою. Суб'єкт-суб'єктні відносини передбачають, що викладач будує такі стосунки з учнями, які засновані на доброті та гуманізмі.

Індивідуальність педагога виявляється через його творчість. Без широкого наукового і суспільного політичного кругозору, без фундаментального знання з педагогіки та психології педагогічна творчість просто неможлива.

Основою і найважливішою умовою творчої самореалізації педагога є його професійна компетентність, що насамперед передбачає знання предметів шкільного циклу, психолого-педагогічну грамотність, володіння передовим педагогічним досвідом, уміння впроваджувати «нове» в практику роботи. Новаторство вчителя також виявляється у його здатності до інноваційної діяльності, до пошуку нових методів, способів та прийомів роботи, що сприятимуть упровадженню суб’єкт-суб'єктних відносин у виховну діяльність школи. Сучасні реалії диктують свої вимоги до особистості вчителя, і він має бути мобільним, гнучким, енергійним в інформаційному просторі, щоб створити таку систему способів та прийомів діяльності, яка б відповідала новим освітнім тенденціям та інтересам вихованців. Тому необхідно в професійному становленні формувати саме інноваційний стиль діяльності кожного педагога, бо сучасний викладач не може обійтися без застосування інновацій та новітніх технологій організації навчально-виховного процесу.

Професійні якості вчителів є життєво важливими для впровадження інновацій. Якість освіти переважно визначається не тільки компетентністю вчителів та можливостями їхнього використання в освітній практиці, а й іншими рисами. Професійні та особистісні якості педагога є найважливішою умовою не тільки громадянської освіти, але й запорукою успішного розвитку системи освіти.

Можна виділити такі найсуттєвіші особистісні якості з погляду ефективності педагогічної діяльності: домінантні, периферійні, негативні й професійно недопустимі.

Домінантними вважають якості, відсутність кожної з яких унеможливлює ефективне здійснення педагогічної діяльності; периферійними – ті, які суттєво не впливають на ефективність педагогічної праці, проте сприяють її успішності; негативними – якості, що призводять до зниження ефективності педагогічної діяльності, а професійно недопустимими – ті, що ведуть до професійної непридатності вчителя.

Серед домінантних якостей виділяємо такі:

  • Гуманність – любов до дітей, уміння поважати їхню людську гідність, потреба і здатність надавати кваліфіковану педагогічну допомогу в їхньому особистісному розвитку;
  • Громадянську відповідальність, соціальну активність;
  • Високий рівень розвитку інтелекту, обізнаність у предметі викладання, ерудицію, високу культуру поведінки;
  • Правдивість, порядність, справедливість, чесність, гідність, працьовитість, самовідданість;
  • Інноваційний стиль науково-педагогічного мислення, готовність до створення нових цінностей і прийняття творчих рішень;любов до свого предмета, потреба в нових знаннях, у систематичній самоосвіті;
  • Здатність до міжособистісного спілкування, ведення діалогу, переговорів, наявність педагогічного такту, що визначає стиль поведінки вчителя, дає упевненість учням у доброзичливості вчителя, його чуйності, доброті, толерантності.

Знання професійно значущих особистісних якостей сучасного педагога, їх ролі у професійній діяльності надасть майбутньому вчителеві можливість діагностувати себе щодо визначення ступеня сформованості цих знань на тому чи іншому етапі професійного становлення, знайти шляхи та способи подальшого розвитку позитивних якостей і викорінення негативних.

Формування інноваційного стилю діяльності можливе тільки за умови дотримання певної системи принципів – вихідних положень, що базуються на педагогічних закономірностях, характеризують стратегію розв'язання певного кола педагогічних проблем, є системо утворювальним чинником для розвитку педагогічної теорії та критерієм удосконалення педагогічної практики, цілісності, системності, поетапності системи навчання.

Виділені такі принципи організації навчально-виховного процесу під час формування в майбутніх вчителів інноваційного стилю діяльності:

  1. Принцип гуманізації та демократизації навчального процесу, що передбачає рівноправність і взаємну відповідальність учасників педагогічної взаємодії, їхню взаємоповагу;
  2. Принцип орієнтації на особистість – вибір змісту, методів, форм навчання спирається на природну схильність вихованців до пізнання, цілеспрямовано актуалізує їхні духовні потреби та інтереси, сприяє тому, щоб процес навчання став засобом духовної самореалізації;
  3. Принцип технологічної єдності процесу навчання – використання нових технологій навчання; розробка програми та навчальних посібників із урахуванням не лише змісту освіти, а й основних засад єдиної особистісно-орієнтованої технології навчання;
  4. Принцип діалогізації навчання – відмова від монологізму як соціально орієнтованого спілкування і перехід до особисто орієнтованого спілкування – діалогу; розвиток уміння бачити сильні та слабкі аспекти позиції співрозмовника, критично ставитися до отриманої інформації, розрізняти упереджену і неупереджену інформацію, виявляти розбіжності в позиціях учасників діалогу та розуміти позиці, відмінну думку, терпимо ставитися до інакомислення.

Підготовка майбутніх учителів до створення освітніх інновацій буде ефективною, якщо вона здійснюється в комплексі зазначених підходів та принципів і має цілісний характер, що забезпечується завдяки врахуванню в процесі професійної підготовки структурних компонентів стилю інноваційної діяльності та залученню учнів до інноваційного навчання.

Мотиваційний компонент є однією з основних умов формування інноваційного стилю діяльності. Мотив внутрішньо спонукає особу до того чи іншого виду активності, яка пов'язана із задоволенням певної потреби. Мотиви можуть бути сильними і слабкими, зовнішніми і внутрішніми. Внутрішніми чинниками мотивації є потреби. Розрізняють також мотивацію поведінки, яка буває двох типів: мотивація успіху і мотивація невдачі.

У нашому випадку необхідний внутрішній мотив, тобто потреба формування інноваційного стилю діяльності, а також мотивація на успіх, яка сприяє його успішному здійсненню.

Технологічний компонент передбачає формування у майбутніх вчителів умінь та навичок використання новітніх педагогічних технологій у практичній діяльності, що дає їм змогу постійно підвищувати ефективність навчально-виховного процесу в школі незалежно від практичного досвіду роботи.

Особистісний компонент інноваційного стилю діяльності передбачає формування якісних характеристик майбутнього педагога. Сучасний учитель – творець, людина високої культури з розвиненою педагогічною майстерністю, яскраво вираженою стійкою педагогічною спрямованістю інтересів та потреб, налаштованістю на постійне самовдосконалення, з широкою ерудицією, здатністю до творчості та розвиненою культурою педагогічного спілкування і самоосвіти. В цьому еталоні педагогічна майстерність, творчість, самоосвіта – одні з провідних якостей професіограми майбутнього вчителя.

Особистісний компонент невіддільний від рефлексивного. Рефлексія – процес самопізнання суб’єктом внутрішніх актів та станів. Для інноваційної діяльності важливі як рефлексивний аналіз свідомості, що веде до пояснення значень об’єктів та їх конструювання, так і рефлексія – розуміння сутності взаємодії.

У формуванні інноваційного стилю професійної діяльності майбутніх вчителів роль викладача полягає в опосередкованому впливі на розвиток відповідних здібностей учнів, а не в безпосередньому втручанні у вирішення ними певних педагогічних завдань. Це означає, що необхідно «підвести» учнів до прийняття того чи іншого рішення, до вибору будь-якого варіанта розв’язання ситуацій. Учень, усвідомлюючи власні можливості обирає свій шлях становлення особистісної системи дій. Стиль діяльності залежить не лише від зовнішнього управління, але й від самоорганізації власної роботи вчителя, від його самооцінки та самоконтролю.

Самовдосконалення вчителя передбачає осмислення себе як творчої індивідуальності, самооцінку своїх професійно-особистісних якостей, які потребують самоконтролю, самокорекції та самовдосконалення, розробку довгострокової програми саморозвитку.

Творчу індивідуальність учителя характеризує насамперед потреба в самореалізації, тобто бажання завжди працювати продуктивно і творчо. Потреба в самореалізації характерна для людини з достатньо розвиненою самосвідомістю, здатною до вибору.

Виділено кілька провідних стилі діяльності, які характеризують різні її аспекти:

1) вчитель методично-традиційного стилю у своїй діяльності переважно орієнтується на предмет. Адекватно плануючи навчально-виховний процес, вчитель із методично-традиційного стилю виявляє консервативність у використанні інноваційних методів, технологій та засобів навчання. Висока методичність поєднується з малим стандартним набором традиційних методів і прийомів навчання, перевантаження репродуктивної діяльності учнів. Для вчителя методично-традиційного стилю характерна організованість, але навчальний процес він будує на об’єктно-суб'єктній основі, не завжди розуміючи своїх вихованців. Постійний контроль знань учнів лише іноді поєднується із самоконтролем власної діяльності;

2) вчителя з емоційно-імпровізаційного стилю вирізняє переважна орієнтація на процес співпраці з учнями. Пояснення нового матеріалу вчитель будує логічно, цікаво, однак у нього часто відсутній зворотний зв'язок з учнями. Під час опитування із емоційно-імпровізаційним стилем звертається до великої кількості учнів, у основному сильних, які цікавлять його, опитує їх у швидкому темпі, ставить неформальні питання, але дає обмаль часу для їхніх виступів, не чекає, коли вони сформулюють відповідь самостійно. Для вчителя з емоційно-імпровізаційним стилем характерне недостатньо адекватне планування навально-виховного процесу. Для відпрацювання на уроці він вибирає найцікавіший матеріал, менш цікавий матеріал, хоча й важливий, він залишає для самостійного опрацювання учнями. У діяльності вчителя з емоційно-імпровізаційним стилем недостатньо представлене закріплення і повторення навчального матеріалу. Учителя з емоційно-імпровізаційним стилем вирізняє висока оперативність, він часто використовує інновації різного плану, які апробує на практиці. Для вчителя з емоційно-імпровізаційним стилем характерне вміння спілкуватися з учнями, хоча він часто практикує колективні обговорення, стимулює спонтанні висловлювання учнів. В організації навчально-виховного процесу переважають суб’єкт-суб'єктні стосунки між педагогами і вихованцями. Вчитель з емоційно-імпровізаційним стилем не завжди організований, не вміє контролювати свою діяльність.

3) орієнтуючись переважно на використання нововведень у навчально-виховному процесі (вчитель-інноватор) і адекватно плануючи свою роботу, педагог з таким стилем менше говорить сам під час опитування, надає перевагу впливу на учнів не прямим шляхом. Під час занять учитель з міркувально-інноваційним стилем звертається до всього класу, практикує колективні обговорення проблемних питань, упроваджує інноваційні технології навчання в практику виховної діяльності. У стосунках із вихованцями гуманний, доброзичливий. Завжди організований, контролює не тільки учнів, але й власну діяльність.

Отже, у структурі інноваційної діяльності та готовності до неї найчастіше превалюють такі компоненти: мотиваційний, креативний, рефлексивний,технологічний, які також характеризують й інноваційний стиль роботи вчителя. У результаті експериментального пошуку була створена модель формування інноваційного стилю вчителя у процесі впровадження суб’єкт-суб'єктних відносин у виховну діяльність загальноосвітньої школи.

Типи й рівні відносин

№ п/п

Основна ознака типології

Типи відносин

Співробітництво

Співтворчість

1

За метою і спрямованістю взаємодії

Диференційовано спрямовані (неформальні)

Особистісно спрямовані

2

За змістом взаємодії

Гармонійно-репродуктивні, обмежено-еврестичні, позитивні

Гармонійно-творчі, дослідницькі

3

За способом взаємодії

Інформаційно-практичні (в основі – поєднання методів переконанння й організації колективу)

Вербально-організаційні (знання переходять у внутрішні переконанння особистості)

4

За організацією взаємодії

Диференційовано-колективні

Індивідуально-колективні

5

За семантикою взаємодії

Оцінно-регулюючі

Оцінно-стимулюючі

6

За характером взаємодії

Взаємно-поступлиі і взаємно-вимогливі, шанобливо-вимогливі

Дружньо-довірливі, взаємо-уважні

 

1. Вступ

2. Сутність поняття "Педагогічна культура"

2.1 Якості учителя, необхідні для формування педагогічної культури   2.2 Психолого - педагогічні знання, вміння та навички, що необхідні у формуванні педагогічної культури

2.3 Педагогічний досвід як один з компонентів педагогічної культури 4.Педагогічна інтуїція Список використаної літератури

1. Вступ

"Якщо медикам ми довіряємо своє здоров'я, то вихователям ввіряємо моральність і розум наших дітей, ввіряємо їхню душу, а разом з тим і майбутнє нашої Вітчизни. " К. Ушинський

У «Національній доктрині розвитку освіти» чітко сформульовані завдання забезпечення всебічного розвитку, гармонійного і цілісного виховання особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури. При вирішенні цих завдань особлива роль належить школі, де закладається фундамент підготовки до життя, забезпечується інтелектуальне, духовне й фізичне становлення особистості, формується цілісне світосприймання і світовідчуття. Та розвиток здібностей учнів здійснюється, насамперед, за допомогою розвитку творчого потенціалу самого вчителя, через удосконалення досвіду його творчої діяльності. Саме тому ключем до розв'язання завдань докорінного перегляду процесу цілісного, гармонійного розвитку особистості є відповідна професійна підготовка викладачів, істотне підвищення культури педагога в період його професійного становлення, що підкреслює національна програма „Вчитель".

Сьогодення нашої країни ставить перед вчителями нові завдання щодо навчально – виховного процесу в школі. Переорієнтація виховної роботи на загально – людські ідеали в останні роки стали домінуючим завданням. Основна увага приділяється накопиченню та збагаченню емоційно – чуттєвого, сенсорного досвіду дитини, використовуючи при цьому яскраво виражені за емоційністю твори різних видів мистецтва, і що важливо, складний процес естетичного виховання має здійснюватись не тільки на уроках образотворчого мистецтва, музики та хореографії.

Наявним стає те, що сучасному вчителю повинні бути притаманні усі основні якості естетично розвиненої людини. Разом із тим вчитель повинен вміти використовувати свій естетичний арсенал з метою всебічного формування своїх вихованців. А це, безумовно, потребує додаткових спеціальних знань, вмінь та навичок. Вчитель при багатьох параметрах виступає як елемент культури. Одна з його найважливіших педагогічних функцій – бути живим носієм певних видів діяльності та культуротворчого досвіду. У цьому й полягає питання актуальності ґрунтовної художньо – естетичної підготовки, що допомагає вчителеві подолати вузький професіоналізм, прилучитись до творчості, забезпечити розвиток емоційної культури та культури спілкування. Удосконалювання підготовки вчительських кадрів вимагає не тільки систематичного поліпшення змісту і методики їхнього навчання, але і становлення і розвитку духовної культури особистості, що забезпечує повноцінну професійну діяльність педагога в умовах суспільства, що оновлюється.

Особливістю педагогічної праці є те, що, учитель покликаний допомогти дитині відбутися як особистості , і як професіоналові. Ті корінні зміни, що відбулися в суспільстві в останні роки докорінно змінили уявлення про школу, її цілях, можливостях і перспективах розвитку, гостро порушили питання про пріоритети утворення і виховання у відновленні суспільства. Сутність цих змін зв'язана зі створенням у країні цілісної системи безперервного навчання, що побудована на принципах демократизації, гуманізації, розвитку, і професійно компетентними кадрами, здатними здійснити перехід від "валового" підходу в утворенні до індивідуально - творчого виховання кожної особистості. Необхідною передумовою успішного рішення цих проблем є істотне підвищення культури педагога в період його професійної підготовки.

2. Сутність поняття "Педагогічна культура"

Термін "Педагогічна культура" поки ще не одержав загальноприйнятого наукового визначення, отже, досліджуючи зазначений феномен стосовно до професійної діяльності вчителя, йдемо від загального до частки, логічно йти від виявлення культурних параметрів особистості педагога до професійної своєрідності їхнього прояву в педагогічний діяльності. У науковій літературі можна зустріти безліч, часом різних між собою, визначень культури.

Ще в 1964 році американські дослідники А. Кребер і К. Клакхон зібрали 257 визначень культури і ще більш 100 спроб визначити це поняття описово. Кожне з цих визначень охоплює окремі, іноді досить істотні сторони культури, іноді випускаючи з виду інші, не менш істотні, справи тут не тільки в недостатній глибині пізнання феномена культури, проникнення в його сутність і природу, а скільки в надзвичайній складності і багатогранності самого цього явища. Останнім часом зріс інтерес у філософії як факторові соціального розвитку.

Дослідники все частіше приходять до переконання, що саме соціально-культурні ознаки окремого суспільства накладають відбиток на соціально-історичну динаміку розвитку світу в цілому. Саме в останні роки і сформувалися філософія культури - наука, спрямована на філософське збагнення культури як універсального і всеохоплюючого феномена. Проблематика філософії культури вперше зачіпалася софістами, що розглядали, насамперед , антиномію культури і природи. У системі сучасного наукового знання поняття "культура" відноситься до числа фундаментальних. У повсякденній свідомості під культурою часто розуміють культурність особистості, відносячи сам термін до оцінних понять, широко вживають словосполучення "культура розуму", "культура почуттів", "культура поводження ", "фізична культура". Культурологи підрахували кількість визначень культури в сучасній літературі - понад 500. Це визначає багатомірність феномена культури, тим, що культура виражає глибину людського буття.

2.1 Якості учителя, необхідні для формування педагогічної культури Виділимо наступні якості вчителя, необхідні для формування його педагогічної культури:

1. Ціннісні орієнтації особистості вчителі . Відомо, що знання,уміння і навички без включення їх у систему суспільно-значимих цінностей людини, його моральних відносин здатні "розтрощити духовні". Утворена людина, у якої відсутні належні моральні підвалини, найчастіше використовує придбані знання в сугубо прагматичних, особистих цілях учитель без моральності й ідеалів ніколи не стане носієм культури.

2. Моральні якості невід'ємні від гуманістичної спрямованості особистості вчителя, визначення пізнання іншої людини, відношення до людини як до найбільшої цінності, лише за умови оточення відповідальності перед майбутнім і любові до дітей починається формування педагогічної культури. Досить актуальні слова Н.А. Бердяєва про те, що "остаточно втрачає свідомість цінності людського життя, неповага до особистості досягає дивовижних розмірів. Обожнюванням голої людської волі, звільненої від усякої святині – із цим ніяких цінностей створити не можна". Тому однією з ведучих якостей особистості, що необхідна для розвитку педагогічної культури є "комунікативне ядро особистості", що припускає готовність людини до повноцінного між особистісного спілкування;

3. Педагогічна культура невіддільна від культури зовнішнього вигляду,культури мови, естетичної культури, різнобічних інтересів і духовних потреб педагога. У цьому зв'язку показниками сформованості педагогічної культури є інтереси і духовні потреби вчителя;

4. Без прагнення до постійного самовдосконалення, що у свою чергу визначається усвідомленням своїх недоліків і умінням у свою чергу їх виправити, здатністю вчителя до самоконтролю і самоаналізу, побудовою проблеми дій по самовихованню, учитель не може характеризуватися як носій високої культури.

Він має право учити доти, поки учиться сам – це заповідь повинна стати професійним кредо сучасного вчителя. Тому прагнення до постійного самовдосконалення є однією з основних якостей особистості педагога високої педагогічної культури. Таким чином, важливим складовим компонентом педагогічної культури є особистісні якості вчителя, що багато в чому визначають рівень його професіоналізму.

2.2 Психолого - педагогічні знання, вміння та навички, що необхідні у формуванні педагогічної культури Не менш важливим компонентом педагогічної культи, на думку Я.А. Коменского, Н.К. Крупской, Л.В. Луначарского, Н.М. Бавченкова, В.М. Галузинского, В.В. Гаврилюка, В.В. Запевиной, Н.В. Кузьміній, О.З. Красновой, Е.Ф. Логиновой, А.И. Лобач, А.Н. Растрыгиной, та інших , є професійні знання. Професійні знання, будучи освоєні вчителем у логіку відповідних наук, прямо і безпосередньо не стають "керівництвом до дії". Необхідність психолого-педагогічних знань виражається не в механічному їхньому присвоєнні, а в осмисленому їх підборі, оцінці, у побудові на їх основі концептуальної схеми власної діяльності. Постаючи у виді когнітивних основ для прийняття педагогічних рішень, вони, як правило, існують у свідомості вчителя в скороченому виді . Їхнє усвідомлення і розгортання здійснюється тільки в екстремальних для вчителя умовах. У величезній кількості знань необхідно виділити ядро, яке потрібно педагогові завжди у всіх видах його педагогічної діяльності і яке визначає його педагогічну культуру.

Функції педагога різноманітні – викладач навчальних дисциплін, учитель-вихователь, учитель-класний керівник та ін. Найбільш повний зміст психолого-педагогічних знань, що необхідні для формування педагогічної культури представлені І.Я. Зязюном, він виділяє наступні знання:

1. Методологічні (знання загальних принципів вивчення педагогічних явищ, закономірностей соціалізації навчання і виховання);

2. Теоретичні (знання цілей, принципів змісту методів і форм педагогічної діяльності і закономірностей формування і розвитку особистості дитини );

3. Методичні (знання основ методики навчання і виховання);

4. Технологічні (знання способів і прийомів навчання і виховання). Професійні знання вчителя характеризуються і такою важливою особливістю, як особистісна забарвленість. Знання науки, весь багаж культури, захопленість педагога сприймаються як його власна позиція.

Майстерність педагога в "оживленні", і натхненні знання. Які не просто передаються з книг в аудиторію, а викладаються як свій власний погляд на світ . Професійні знання вчителя звернені, з одного боку, до науки, з іншої до учнів. Без достатнього рівня професійних знань найчастіше залишаються нерозвиненими інтереси, потреби, професійно – значимі якості особистості і тим більше ускладнюється їх реалізація. Професійні знання самі по собі не визначають педагогічну культуру вчителя. Педагогічна культура визначається відношенням до цих знань, вмінням учителя розпоряджатися цими знаннями, використовувати їх для свого професійного зросту . Тільки в тому випадку, якщо знання перейдуть у розряд переконань, вони стануть показниками педагогічної культури вчителя.

В.А. Сластьонін пише про те, що знання педагога повинні бути співвіднесені з рішенням конкретних педагогічних задач. "Практична реалізація цих задач перетворює знання в інструмент професійної діяльності вчителя". Отже, для того, щоб бути здатним до передачі культурних цінностей і культурно-значимого досвіду, необхідні не тільки знання, але і сформованість загально педагогічних і професійних знань і умінь, тобто вчитель повинний вміти застосувати отримані знання на практиці. Вміння, придбані майбутнім вчителем у процесі навчання, виступають показником якості засвоєних знань, складають його ядро, є одним з ведучих компонентів культури вчителя.

 

2.3 Педагогічний досвід як один з компонентів педагогічної культури Педагогічна діяльність настільки складна і багатогранна, що її не може забезпечити одна лише педагогічна основа: вона спирається на емоційну сферу, на все багатство духовного світу педагога, на його педагогічний досвід, що складають професійно-педагогічні знання і практично засвоєні навички й уміння. На думку А.В. Барабнщикова, С.С. Муцинова, Т.Ф. Белоусовой, Н.Е. Воробйова, Т.В. Івановій, В.К. Сухонцевой і інших, педагогічний досвід є важливим компонентом педагогічної культури.

 У структурі досвіду можна виділити 3 рівні:

1. Загальнокультурний . Є втіленням загального соціального досвіду, накопиченого людством у процесі розвитку культури на цьому рівні досвіду маємо справу з морально-етичними, естетичними відносинами особистості, загальнолюдськими цінностями.

2. Індивідуальний досвід (повсякденний). Цей рівень, так званого, здорового глузду. Тут представлений весь унікально-неповторний досвід у виді почуттів, емоційно-пофарбованих спогадів, звичок і т.д. Загальнокультурний досвід тільки через індивідуальний.

3. Професійний досвід – це досвід, накопичений у діяльності як праці, тобто діяльності, обумовленої значними, стійкими соціальними цілями. У цьому досвіді сумується і загальнокультурний і індивідуальний досвід. Ефективність професійної діяльності викладача залежить не тільки і не стільки від знань і навичок, скільки від здатності використовувати надану в педагогічних ситуаціях інформацію різними способами й у швидкому темпі. А це приходить тільки з досвідом. Безпосередніми джерелами педагогічного досвіду є досягнення науки, у тому числі науки про людину, її виховання і розвиток , передовий педагогічний досвід, особистий досвід і вироблені на його основі мислення й інтуїція педагога. "Якщо досвід запліднений науковими знаннями, якщо він вдумливо аналізує, то його дозрівання відбувається швидше, він стає важливим джерелом творчих рішень і проектів. У протилежному випадку поняття "досвід" буде відбивати тільки стаж і нічого більше ", - пише В.И. Загвязинский.

3. Педагогічна творчість як системотворчий компонент педагогічної культури.

 Навіть високий рівень розвитку знань і умінь марний, якщо йому не властивий активний творчий потенціал особистості вчителя. Педагогічна творчість є системотворчим компонентом педагогічної культури, що виділяє у своїх працях А.В. Барабанщиків, Т.Ф. Белоусов, С.Б. Елканов, Т.В. Іванова, А.И. Лобач, Л.А. Нейштатд, М.Н. Скаткин та інші . Педагогічна діяльність не може бути, однозначна, вона завжди припускає гнучку шкалу рішень, що залежить від багатьох обставин. Таке розуміння її сутності відкриває простір творчості, розвиток новаторства учителя, народженню передового досвіду, збагаченню педагогічної науки через його вивчення й узагальнення. Як справедливо помітила О.А. Абдуллина: "творчо працюючий учитель не тільки спирається на досягнення педагогічної науки, але і разом з тим збагачує педагогічну теорію". „Педагогічна культура характеризується як науково-творча діяльність, яку необхідно заохочувати і розвивати у студентів педагогічних навчальних закладів, вона розвиває в них здатність і навички до самостійного рішення проблем і розвиває якості особистості, необхідні для наукової праці, розвиває в студентів високу готовність до суспільного і політичного життя" . /Х. Маркерт/.

У сучасних психолого - педагогічних дослідженнях педагогічна діяльність розглядається як одна з різновидів творчості. Але більш глибоко проблема педагогічної діяльності розглядається в роботах В.И. Загвязинского, В.А. Кан-Калика, Н.В. Кузьміній, В.Ф. Ломова, М.Р. Львова, И.П. Раченко, М.М. Потагиника й інших.

Педагогічна творчість розглядається авторами як не якась окрема сторона педагогічної праці, а найбільш істотна і необхідна. Праця вчителя не допускає один раз засвоєного алгоритму дій, це постійний творчий пошук оптимальних рішень педагогічних задач, експеримент, що жадає від учителя цільного і твердого характеру, педагогічних здібностей, педагогічної майстерності. В узагальненій формі сутність творчості визначається як діяльність, що породжує якісно щось нове і відрізняється неповторністю, оригінальністю, суспільно-історичною унікальністю.

Маючи багато загального з іншими видами творчості, педагогічна творчість має своєрідність. По-перше, для педагогічної творчості характерна "регламентованість" у часі і просторі . Викладач обмежений у часі кількістю годин, що приділяються на вивчення конкретної теми, розділу, обмежений аудиторним часом і т.д. У ході заняття виникають передбачувані і не передбачувані ситуації, що вимагають кваліфікованого рішення. По-друге, спостерігається тривалість пошуків педагога. Результати діяльності педагога втілюються в знаннях, уміннях, навичках, формах діяльності майбутніх фахівців і оцінюються дуже відносно. Розвинені аналітичні, прогностичні, рефлексивні й інші здібності викладача дозволяють на основі часткових результатів передбачати і прогнозувати результат його професійної діяльності. По-третє, характеризується співтворчістю викладача зі студентами, колегами-викладачами в педагогічному процесі, що заснований на єдності мети професійної діяльності. Викладач вузу, вчений і педагог, як фахівець у визначеній області знань, у ході навчально-виховної роботи, виробничої практики демонструє своїм студентам творче відношення до професійної діяльності. По-четверте, відрізняється залежність прояву творчого педагогічного потенціалу викладача від методичного, технічного оснащення навчально-виховного процесу. Стандартне і нестандартне навчальне устаткування, технічне забезпечення методична підготовка викладача і психологічна готовність студентів до спільного пошуку характеризують специфіку педагогічної творчості. По-п'яте, виявляється умінням викладача керувати особистим емоційно-психічним станом. Викликати адекватну поведінку в діяльності студентів, здатністю педагога організувати спілкування зі студентами як творчий процес, не придушуючи їхню ініціативність і винахідливість, створюючи умови для повного творчого самовираження і самореалізації. Творча активність діяльності вчителя характеризується: необхідністю, оригінальністю, динамізмом, мобільністю, рухливістю, пластичністю мислення, розвиненою уявою, ініціативою, постійним пошуком нового, прагненням досягти нового. Особливості педагогічної творчості дозволяють зрозуміти повніше взаємозв'язок педагогічної творчості і педагогічної культури, їхню взаємозумовленість.

Однією з умов виникнення педагогічної творчості є висока загальна і педагогічна культура вчителя, володіння майстерністю, вмінням оптимально обирати методи і прийоми навчання і виховання. Друга умова – соціальний досвід, вміння бачити в сьогоденному розвитку завтрашні задачі. Говорячи про шостий взаємозв'язок педагогічної культури і педагогічної творчості, можна затверджувати, що педагогічна культура являє собою явище динамічне , що постійно змінюється в процесі свого розвитку, що здобуває всі нові відтінки і риси. Резюмуючи вищесказане , можна зробити висновок , що найчастіше серед структурних компонентів педагогічної культури називають: особистісні якості /66,9%/, професійні знання /66,2%/ і уміння /56,8%/, педагогічний досвід /16,8%/, творчий підхід до рішення педагогічних задач /30%/.

4.Педагогічна інтуїція.

Незважаючи на різноманіття компонентів педагогічної культури, рідко зустрічається такий важливий компонент, як педагогічна інтуїція. Педагогічна інтуїція є одним із системотворчих компонентів педагогічної культури, що визначає миттєвий і безпомилковий вибір методу, прийому , слова, інтонації. Педагогічна діяльність не мислитися без чуття, передбачення, інтуїції, імпровізації. Якщо врахувати неповноту і приблизність інформації, який розташовує педагог, різноманіття можливих варіантів, обмеженість часу для пошуку рішень, то стає поняттям, що в таких умовах точний розрахунок дуже часто просто неможливий, а інтуїтивне передбачення може виявитися точніше всяких логічних викладень.

Інтуїція, педагогічне чуття часте заміняють досвідченому вчителеві логічні міркування. Поняття "інтуїція" не є поняттям устояної й однозначно визначеним . Словники дають самі різні визначення: "Знання, що виникає без усвідомлення шляхів і умовного одержання" /85/; "здатність збагнення істини "шляхом прямого її розсуду, без підстави за допомогою доказу".

Інтуїція є складним феноменом , що розглядається у філософської (гносеологічної , естетичної), психологічної (психологія творчої діяльності, психологія особистості , психологія мислення, психологія емоцій, психологія прийняття рішень) і різної спеціальної (біологічної, медичної, нейрофізіологічної і іншої ) літератури. Але більш важливими з погляду вивчення сутності інтуїції є філософські і психологічні теорії. Філософія розглядає інтуїцію лише як про

Вхід на сайт
Кошик
Ваш кошик порожній
Пошук
Календар
«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Архів записів
Друзі сайту
  • Create a free website
  • uCoz Community
  • uCoz Textbook
  • Video Tutorials
  • Official Templates Store
  • Best Websites Examples

  • Copyright MyCorp © 2017
    Створити безкоштовний сайт на uCoz